Сторінка:Конан Дойль. Відтятий палець (Львів, 1924).djvu/23

Раптом серед нічної тиши я почув звук, від якого в моїх жилах заціпеніла кров. То був звук корби і сичання ушкодженого циліндра. Великий Боже! Полковник пустив у рух машину. Лямпа стояла ще на підлозі. При її світлі мені було добре видно як чорна стеля повільно опускається надімною, як би рівномірними штовчками; ніхто краще за мене не міг знати, що за якусь хвилю я буду роздушений в страшну масу. З зойком кинувся я до дверей, шарпав нігтями замок, але все даремно. Заклинав полковника і благав його відчинити двері. Однак жахливий звук машини глушив мої благання. Вже рухома стеля була на яких дві стопи від моєї голови і я міг досягнути його простягнутими руками. Блискавицею через мізок перейшла думка як можна полегшити смерть. Коли я покладусь лицем на підлогу, то перш за все буде зломана вязова кістка; при уяві сього я здрігнувся. Наколи покладуся навзнак то чи буду в змозі дивитися як чорний кольос спускається на мене? Вже я не міг просто стояти. Раптом нова надія наповнила моє серце. Як я вже ранійше говорив, підлога і стеля були залізні, а стіни — деревляні. Коли ще раз в смертельній розпуці я шукав очима ратунку, то спостеріг поміж двома дошками жовтавий блиск світла, який поширився, бо одну з дощок хтось усував на бік. В першій хвилі я ледве міг зрозуміти, що се власне мій ратунок. Однак вже в наступну хвилю я виліз через той отвір і напів зомлілий лежав по другій стороні дерев-