новив відчинити власне бюро при вулиці Вікторії, щоби використати своє знання і набутий досвід. Мені не повелося і на протязі трьох років до мене за порадою зверталися всього три рази; тільки один раз я одержав маленьке замовлення. Разом мої прибутки виносили 27 фунтів 10 шилінґів. Вчера, однак, коли я вже заміряв вийти з бюра, мій писар сказав, що прийшов якийсь то пан і хоче мене бачити; разом з тим доручив мені візитовий білєт, де стояло: полковник Лізендер Стерк. За хвилю я побачив полковника; він був високого зросту і дуже худорлявий; але се не видавалося чимсь хоробливим, бо очі дивились ясно, крок був рішучий, а ціле поступовання виявляло велику певність себе. Убрання було не вибагливе, але порядне; на вигляд йому було близько сорока років.
— Пан Гетерлєй? — спитав він з помітним німецьким акцентом. — Вас мені рекомендували дуже добре не тільки як знаменитого інжинєра, але рівночасно як тактовну людину, яка вміє заховати тайну.
— Чи можна знати, хто власне мене так атестував?
— Може буде кращим, коли я не буду називати ту особу. З тогож самого джерела я довідався, що ви не жонаті і стало мешкаєте в Льондоні.
— То правда. Але не можу зрозуміти що се має спільного з моїм фахом.
