Сторінка:Комаров Про запорожські вольності 1907.pdf/39

річки Самари і заночували в зімовнику старого Кукси. Од його почули ми, що по тім боці Самари пани розмежовують землі, а туди дальше, вже й селються. Не пройшли ми і пятнадцяти верстов, як почались будовання і де-не-де стояли повкопувані стовби, себ-то межі. — „Глянь, каже Прокіп Іванович, не Иродові сини! вже й будуються; а ми, дурні, боронили сі землі не вік і не два, кровью нашою поливали і кістками огорожували!“ „Не диво, каже профессор Багалій, що Запорожжя сталося якоюсь золотою країною для всіх ціх секунд-майорів, архиваріусів то-що. Можна було без ніякої опаски укріпити за собою чималий шматок роскішної землі, аби лиш оселити 13 дворів, а се легко було зробить давнім способом — закликанням на сло̀боди: треба було тільки пообіцяти різні вільготи, а потім усе се можна було одібрати і навіть самих поселенців повернути в кріпацьку неволю“. Та так воно справді і було. От наприклад д. Манжура записав од народа таке оповідання: „Синегубов поселився у Заплавці (Новомосковського уїзду) і почав крестян скликати. Тоді саме була казенщина, строїли Катеринослав і людей виганяли, шляхи копать