Сторінка:Комаров Про запорожські вольності 1907.pdf/23

скільки! Оця риба, що тепер, так і за рибу не щиталась. Тоді все чичуга, пістрюга, коропи та осятри за все одвічали. У одну тоню ії витягали стілько, що на весь курінь ставало“. Теж саме оповідав йому і другий старезний дід Герасименко з села Каменки Катеринославської губ. Коло самої Січі на велику просторінь простягався Великий луг — так звали плавні, а разом і ліс великий, де в озерах і бакаях риби, а в лісі і плавнях звіря і птиці — аж кишіло. Тож і не диво, що запорожці звали Січ — матірью, а Великий луг — батьком. „Січ — мати, а Великий луг — батько!“ казали вони. При такому привіллі добре було скотарювати і запорожці справді розводили багато худоби, коней та овець як для своїх потреб, так і на продаж в Україні і Польщі. Розміри скотарства були такі великі, що коли в 1769 році татари зробили несподіваний напад на запорожські степи, то вони за один раз одбили у запорожців більше 10,000 коней і рогатої худоби і більше 100,000 овець. Коні запорожські славились навкруги далеко, запорожці навіть посилали в подарунок своіх коней в Петербург великим панам і Насліднику престола Князю Павлу Петровичу. Коли запо-