Я зупинивсь на розі вулиць
на флейті граю кожну ніч,
а тротуари вуха щулять,
спадає зимний сніг.
І от підходе жінка у чорному,
на камінь схилилась ридаючи —
я заграв їй на флейті, що кожному
буває сонячно і мрячно.
І почав я співати про море,
що буває безмежно синьозоре,
про країну, де вічно тепло,
де ніхто від голоду не хлекле.
Де мати дитину гойдаючи
так омайбутнено дивиться на яблоню,
а вітер сукню зриваючи
її опещує радісно.
