Життя згубило зміст.
Зів'яла осінь… і туман…
Мандрує злочинець
ах жах!
У злочинця обличчя у сльозах,
печаль яка.
Голодні собаки — години часу
під вікнами виють, гарчать.
Кінчаючи життя від разу
людина вміра від ножа.
І маревом чорним над містом
має безмежний сум
і з дзвоном — парабольним свистом
гуцають кулі — дум-дум.
Ах жах!
Яка печаль!
Нема доріг,
світильників нема.
Будена прорість мхом і цвіллю
пролазить в серця квітлий сад
і дріб'язковістю повільно
в людини серце зароста.
І дѐ ми? Путь яка незнана?
Який поганий, сірий час.
