У радіо крик України — сріблястий блиск вил. Вирушають у путь огневі ешалони, у зорях червоних степи. Сміються на сонце блакитні коні, пружинячи баско хвости.
Цій брамі двіста літ. У ранці голубий туман, мов безконечний екран небесної кінофільми… В минувшині цеглу довозили кіньми і будували кольони і лінії стрункість цегляри… І так старанно дбали про визерункість… Ах голубий туман, мов безконечний екран небесної кінофільми… Сучасність темпом розтерзаним ввись. Через губу плюється в колодязь минувшини. І електричний блиск осяює тьми тіл опростітучиних.
