Буде час огневих завірюх, буде радісний день росквітання: візьме сонце великий бурдюк, вип'є сльози зідханнь і ридання. Тому пісня буяльні слова заогнянила в пломінь думок голова ж ти моя, голова оповита вінцем блискавок.
Оповили верхів'я зливи печальних хмар… Лижуть сонячний промінь кобили і тремтить їх кобилячий стан. Єсть красавці жеребці в отарі звірячого тіла громад. Єсть прекрасна божествена карість грудей кобилячих принад. І сонце ступаючи в море скинуло шати дівиць, осяйно влестить в ореолі волоссям заголених лвиць. Розкидаючи золота рясту вихляється тіло, мов синь,
