Як хвіст піднімає кобила
забруднюючи асфальти міст
і гартуючи білі копита
лошака пружинить хвіст…
Так життя розгайдане віками
переходе в мінор і мажор
і розскидане сонце, ночами
непотрібними черепками
чи фальшивими піснями
брязкає фальш.
Так і час вихристо могутній
перетинує горло ніж,
немов дзвонить забутий
і росколотий дзвін.
І немає пісень і смішний
забракований вигук про волю,
бо не сонце, не день в далені,
а змертвілий морозяний морок…
Я люблю коней і авто і трамваї
я люблю нестримний темп,
