Ми чекаєм но̀ве воскресіння.
А чи йде, чи скоро, як?
Думи, зграя вольная пташинна
В сріблокрилих кораблях…
Я піду один у сад озерний
Я піду один з свинцями сліз,
Тільки ти у час вечерній
Не пізнаєш тих доріг.
Я-ж дорогами не ходжу і не воджу
Инших дурість по битих шляхах.
Я іду й очей не зводжу
З тих країн, що тільки в снах…
Під ногами ями, чи байраки,
Чи петлю наставить хтось…
Ну і що-ж я зможу умірати
І у ямі з сяйвом зорь.
Тіль не здамся я без бою,
Навіть, і тоді, як горло ніж
Буде різать з лютою злобою
Я кричатиму: „Так, ні!
Я не вовк і не кобила
І за инших постоять мастак.
Ось вам, сволочі, у рило
Зграї чорних посіпак!“
