Іванна відчуває, що у ній виникають якісь передчуття, жадання й незрозумілі настрої… На серці стає затишно, радісно, то миттю вітер увірветься й потрощить, поламає трояндові кущі мрій та надій, — він пелюстками вирує, як огнем! Душно Іванні, і вона виходить у сад, босоніж іде по росяній траві, нагинає гілки яблуневі, і росяний дощ спадає на неї, на її пишні коси — виблискують крапельки роси від місяченькового сяйва ізумрудами — Іванні хочеться співати — вона затинає пісню, голос її лунає по садові, і тоді прокидається соловей і починає тьохкати, аби привабити до себе коханку. Іванна сідає під яблунею, співаючи, дивиться на груди свої, що, як два лебеді білі, упругі — до яких не доторкнулася ще рука юнака. Пальчиками рожевими вона торкає їх, — ах, ці бутони троянд! — і співає Іванна сумної про любов, про велике кохання до красуня Данька, який невідомо де зараз перебуває чи, мо, кості білі його схоронила ненька сира земля і нікому кучерів золотих перед тою смертю було голубити…
У цей час Кирило Прекрасний сидів за кущами, він завмер на одному місці, не ру-
50
