Сторінка:Коляда Г. Арсенал сил (1929).pdf/23

Цю сторінку схвалено


Виходить жінка з-за кущів
і раптом — ранок золотий!
Лице її — величний гнів,
а стан такий стрункий!

Данько притих… Данько затих…
Чи казка, сон? От диво!
Привабно очерет шумить
і вітер теплий знизу.

Ось, ось вона! Іде сюди
до нього — так чудесна!
Весела вся і очі синь,
і усміх, як конфекта!

Голівоньку його бере,
цілує в губи, пестить…
На берег до човна веде,
а хвиля в берег хлеще.

Як сіли в човник — вмить летять —
куди? — Кудись в тумання…
Аж вітри буйнії свистять
і чутно завивання…

Цілує жінка, до грудей
притисне то відкине…
Прекрасна синь її очей
і пах чудесний лине!

22