слухачі довідували ся, що Міцкевич написав “Марію” Мальчевського, що Енейду написав Гомера, що Роберт Брюс був поетом інфляндським, і ще много иньших інтересних річий. Бо п. ассесор займали ся не лише своєю, але й чужою лїтературою.
— Так, так, я хоч троха в лїтах, але поезії в менї ще дуже богато!
Роман щось два вечери слухав тих поучаючих розмов, а третього не хотїв і зовсїм не явив ся на вечірній приємній забаві.
А відтак Сьвятий вечір — на щастє без п. ассесора, далї перший день Різдва з п. ассером, далї другий день без п. ассесора, за те мали “паньство секретаржовство” йти на візиту до знайомих. Роман не йшов і просив, щоб і Лїда могла лишити ся дома, бо він невдовзї їде знов до Ч., а не мав часу нї разу поговорити з нею про все. Отся просьба була п. “секретаржові” дуже не по нутру, бо він прирік п. ассесорови, що “Лїдзя” буде теж на візитї, тому то й сказав Романови, що сам не знає, чи Лїдзя схоче лишити ся дома, бо йому здаєть ся, що приємнїйше їй буде піти на візиту, де зможе побачити дорогу для себе особу.
Лїда зблїдла, Роман теж, та нїби жартуючи сказав до Лїди:
— А Лїдочко! Гарно се, навіть рідному братови не сказати, що в тебе вже єсть хтось дорожший за брата. Ну, та коли тато видали тебе з секрету, то мусиш признати ся, хто то такий?
— Питай тата, хто то? Я нї про кого “дорогого” для мене не знаю.
— Лїдзю! Але-ж не потребуєш стидати ся, таже то рідний брат! Ну, табо з тебе, Романе, теж недогадливий чоловік! Бачиш його що дня у нас, а не видиш, як любов у його і її серцї розвиває ся мов рожевий цьвіт!
Роман блїдне.
— Прошу вас тату, залишіть ті жарти. Я-ж прецїнь не такий наївний, щоб мене можна в сей спосіб позбути ся.
