Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/88

Цю сторінку схвалено

сестри, той її лист, що в його стрічках не було скарги, за те між стрічками мож було читати безмірний жаль та муку, склонила його до того.

Дома нїчого не змінило ся: вітчим усе вдавав великого і делїкатного пана, в самій річи полюючи на ласки та аванси, був панський підніжок. Мати була все горем прибита, на сльози богата жінка; Цїночка грала ролю дорослої панни в куцій суконцї, докучала чим лише могла Лїдї; вбирала ся все в якісь нові лашки, розбивала чи там грала на фортепянї і була горда на свою красу та делїкатність; Бобик — великий, огрядний хлопчище, все не хотїв учити ся, виправляв збитки, курив мов старий “фебер”, убирав ся мов перший “шпорт”. А Лїда? — все була Лїдою; повна найгарнїйших поривів та ідей, усе рвала ся до красшого житя, та мусїла обмежити ся на “ловленє” женихів, які не хотїли ловити ся, бо примана, що їх мала приманити, була лише гарна та — не золота!

Тяжке було її житє, а сього року було воно просто нестерпне. Як “ловля” на надпоборця не вдала ся, то мала спокій весну й лїто; при кінцї осени знов зачав їй вітчим торочити, що сеї зими доконче мусить віддати ся за п. ассесора, давнїйше торговельника волами, тепер “усїми поважаного”, грубого, лисого, побожного і богатого “obywatela miasta Z.”. Сього пана ассесора не треба було дуже приманювати: він уже здавна хотїв женити ся з Лїдою, не так тому, що Лїда йому сподобала ся, як тому, що пан канцелїст знали про його давнї, не дуже шляхотні, а навіть нечисті вчинки. А знову для пана канцелїста та женитьба Єрського з Лїдою була би просто спасенєм з неба, бо “кредит, кредит у всїх і вся”, а до того можна би ще й дещо зарвати — що-ж? любенький зять для батька на все готов. Можна би ще троха погуляти та задати шику, що богато значить до авансу; а там — так гарно звучить пан начальник, а ще гарнїйше сяє, мо-же і зо-ло-тий ковнїр! Що се може смерть невинної людини, ну, то се не так страшно;