Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/80

А Лїда? Довгими, темними ночами вона плакала. Сльози, що запекли ся були від якогось часу в груди, тепер лили ся, лили ся аж до несхочу, коли тільки нїхто не бачив, що вона плаче. Отими сльозами вона хотїла вилляти все своє несьвітське горе, весь свій жаль до житя та людий. За що? за які провини вона така бідна, така нещаслива? Чого той вітчим так над нею знущаєть ся? Чому вона має бути жертвою за його прогріхи? Він прогайнував та прогуляв гроші, а тепер вимагає, щоб вона так упокорювала ся, щоб когось силоміць тягла, ловила. А вона слухала, старала ся ловити, та ба! рибка була за важка і гачок урвав ся. А тепер вона не має нї дня нї години веселої, так їй страшно докучають. І чому те все так погано йде? Чому люди такі немилосерні? Цїлими нічками тихими думала над тим і знаходила лиш одну відповідь: Бо вони слабодухи! Так. Приміром, як би той вітчим був сильнїйший духом, як би зарік ся, сказав собі: “Покаю ся, не буду гуляти анї пити, відмовляю собі трохи приємностий”; як би не грав ролї такого великого пана, позволив їй іти на посаду хоч би і без іспиту, а Цїночку трохи менше вбирав; як би не давав Ясьови на всякі ховзанки та танцї, то вони всї таки могли би вижити чесно з того що мають і вітчим не потрібував би казати їй: “Маєш вийти замуж за надпоборця, бо менї треба кредиту, а він його має”. І де тут сумлїнє? Тому що він хоче грати великого пана, силоміць пхати ся між “аристократію”, котра й так не вважає його за нїщо иньше, як за свій підніжок, — він хоче губити невинну людину. Яке-ж то страшне насильство поступати так, як він поступає! О Боже! який він підлий! Як єсть де разом у товаристві, то їй лице з сорому одираєть ся, що то має бути її “батько”! Русин — нїколи і слова не промовить тим жарґоном, пхає ся всюди, де його не просять, удає що у нього тисячі а не стидаєть ся казати доньцї так упідлюватись. І властиво що він думає далї з таким житєм? Куди воно заведе його? А той Ясь? То