Коли я війшов, вона привитала мене дуже сердечно і моя зависть і сум, що зараз при входї огорнув мене, розвіяв ся наче дим. Я ще й ганьбив себе в дусї, що сьмів її підозрівати о невірність. Шалений!
А ота її сердечність для мене була уживана лише на те, щоб розбудити в нїм заздрість, щоб показати йому, що вона о нього не стоїть, що обійдеть ся і без нього; а ота її сердечність була рахована на те, щоб він почав бажати мати її своєю, бо звісно, що все того забагаєть ся, чого не можемо осягнути.
І по що я шалений пишу отсе до тебе? Чи тобі невинній зрозуміти цїлу погань її вчинку? О, житє важке! Учи ся, пісенько моя, яке воно важке, учи ся і нїколи не грай з чужим серцем. То страшний гріх так безпощадно руйнувати чоловіка, його щастє, віру в людий, сьвяті надїї. Правда, ти не будеш такою?
Але слухай далї. Отак та сердечність для мене тягнула ся через цїлий час мойого побуту на сьвятах. Ота сердечність була вже така сердечна, як ще нїколи, і я радий, прерадий поїхав із сьвят до Львова, щоб працювати далї для моєї Вандочки. Та щось моя Вандочка довго не пише, от хиба по кілька слів, правда, сердечних, і я знов успокоюю ся і знов учу ся. Коли отсе в мясницї дістаю великий, отворений лист: запрошенє на шлюб моєї коханої. Шлюб девятнацятого, а дістаю запросини двацятого.
Боже мій, Боже, як страшенно я тодї терпів, як безмірно, безнадїйно! За що це менї? питав я, і кляв усьо, всьо на сьвітї; тодї у мене нїчого сьвятого не було, бо вона не моя, не моя, не моя! — — —
Коли я тепер застановлю ся над усїм, то приходжу до пересьвідченя, що мене спіткало лише те, на що я заслужив, що її зрада була карою за мою зраду свойого народу, своїх родичів, і врештї всього, що кожному чоловікови повинно бути найдорожшим та найсьвятїйшим. Що врештї її провина про-
