Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/62

Ця сторінка вичитана

поганї свойого вчинку, а прецїнь лише сьвідому провину зовемо гріхом. Врештї її серце любило цїлий сьвіт і всїх людий, лише чуло великий жаль до них, що не розуміють, чи не хотять розуміти її.

З одним Романом могла щиро говорити. Та й то не все. І він часом висьмівав її, називав мазґайкою, бабою, що не має нїякого характеру, як може ще любити того вітчима і того Бобика та Цїночку. Казав, що він не розуміє, як можна бути такою слабою як вона і дати по собі їздити, як кому захочеть ся.

Тодї вона оправдувала ся кажучи:

— Ти правду кажеш. Я вмію лише любити і більше нїчого; і я така слаба, що та любов нїчим більше не вміє оказати ся, як лише в чутю.

— О, ти мусиш змінити свою натуру і вірити більше в свої сили, бажати більше від житя. В тебе чудовий матеріял на чоловіка, лише ти за слаба, щоб використати його. Отряси ся з тої слабости, бунтуй ся, не піддавай ся, будь сильною, — та-ж лишень сильні мають право до житя: отсе тям собі. Вчи ся сама на себе надїятись, сама собі помагати, бо нїхто тебе не поратує в прикрій хвилї — нинї сьвіт не такий.

Взагалї Роман мав на неї великий вплив: будив її з отупіня, в котре була попала ще з раннїх лїт під впливом гризот та криків та лайок. Та Роман мав свої інтереси, занятя і вона звичайно бувала така сама-сама, що її аж ляк збирав. Властиво коло неї крутили ся ріжні люди, дома в них було все гамірно, весело, бо пан канцелїст любили веселе товариство, та поміж тими всїми людьми не було в неї щирої душі.

Коли в сїмнацяти роках скінчила школи, то її житє з того часу стало ще прикрійше. Романа не було дома, бо здавши матуру поїхав до Черновець студіювати права і лишень часом листом пересилав відомість про себе, а вона цїлі довгі, сумні днї пересиджувала дома занята шитєм та домашними робо-