вечерами вона таки мріла про нього, очима своєї душі вдивляла ся в нього, любувала ся ним.
А він шалїв. Поїхав з вакацій до школи, та замість учити ся, укладав пляни пімсти на тім поганім судії. А тим часом його кохана вийшла за муж і поїхала з своїм чоловіком у якесь далеке місто. Тодї почали ся для Яся правдиві днї шалу. Моральних підстав у нього не було, був самолюбом до найвисшої степенї, а такого і любов не була в силї ублагороднити. Шалїв доти, аж таке виброїв, що вигнали його з ґімназії одної, відтак другої, третьої, в четвертій уже не хотїли приняти, і Ясуньо подав ся на пана. Любов уже вивітріла йому з голови, і тепер уживав в цїлій повнї житя. Сидїв собі дома, їздив по сусїдах, завертав паннам голови, а при тім робив грубі довги. Тато платив довги, доки платив, а далї видячи, що сьому кінця не буде тай що врештї треба, аби син мав який хлїб у руках, поїхав до міста старати ся для сина о яке місце. І пан Ясь авансували спершу на писаря, троха-троха устаткували ся, здали з тяжкою бідою іспит на канцелїсту і почали урядникувати. Розумієть ся, жили понад стан, і тато все мусїв витрясати кишенї, щоб платити за одну приємно проведену сином нїченьку при зеленім столику, або в товаристві веселих дам. Воно ріжно трафляло ся.
Далї — родичі повмирали і пан канцелїст бавив ся по душу. Коли наробив забогато довгів в одному містї, то подавав ся до другого, а своїм вірителям виплачував нїби по два-три ґульдени місячно. І так якось жив собі. Нарештї доля привела його в те місто, де жила колишня його любов, тепер уже вдовиця; чаруюча і богатенька панї судіїха. Він перенюхавши, що в неї грошики, забажав з нею оженити ся, змінив троха свій дотеперішний, гуляюий спосіб житя і таки діпняв свойого. Несповна в рік по смерти першого чоловіка вона одружила ся з своїм давним ідеалом Іваном Херським.
