З похорону йшли люди одні до дому, другі на “обід” до Андріїхи, тай дорогою ріжно поговорювали.
Ішли два ґазди тай балакали.
— Ну, нима шо казати, файний похорон справив Штефан свому татови, ни жьиль шо сї Андрій з остатного тєг, а до школи го посилав.
— Га, таже добре, що хоть го файно поховав, як го у гріб угнав. Шо то, уважєєте, дес казали, що Штефан у один чєс лайдакував, у якіс карти ци у яку віру грав, тай уже го мали із школи віганєти, тай так сї тим Андрій заїв, що Господи.
— Ей говоріт; от пусте плиничьи, а я вам скажу, що ми сї видит, що отот Штефан почтива дитина. Адїт, за усєчену сї постарав сам, мама і за нїчо ни знала. А за оті карти то я знов чув, що то якис лиш таке на Штефана набрехав, а потому сї усе вікрило тай ясне стало, шо Штефан чистий гей слеза. Ей уже! ни через него Андрій пішов землю гризти; таке мало єго бути, тай як той чьис прийде, тай авус — нима сї з ким правувати. А ше тот Андрій бідував та гарував, та бідував раз! Але годний був чоловік, ой годний, а то ми таки усев громадов ни любилим єго, ой тай ми ни трохим прислужили сї, що пішов землю гризти. А тому не то було варт дати, ни такий пошьинївок.
— Отосьте сї куме обрали за Андрієвого адуката! Шо то годний! Таже нїби я на него нїц злого не кажу, бо на вмерлого ни годит сї нїчо зле говорити, але най з Богом спочиває, таки небіщик був як то кажут “нї до Бога, нї до людий!” Ше як був май молодчий, то чєсом бувало заговорит до чоловіка, але то также рідко. А навіть як чьисом упивав сї, то ни по людски, ни у товаристві, але отак сам сьиде, тай як уже пє, то здав сї, шо він хоче сї до непамєти заллєти, а усе сї чинит шо устидає сї тай так борзо тїкає. Таже як хочеш сам пити, то озми собі горівки до дому, али ни пий у коршмі, людьим на
