Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/46

Ця сторінка вичитана

ласкавенько усьміхнули ся, та казали, що то-ж нїчо злого, “лишень коби при тім не забувать на прадідную мову і церков, та не належать до Украінцоф, тих ляцких запроданьцов”. Далї казали, що за похорон возьмуть вісїм ринських, але за те муть ховати в службі. Усе се говорили поволи, розважно, і помимо солодкої усьмішки, що безпереривно гостила на їх лици, видно було, що сї слова мали Штефанови докучити. Та все те плило з їх уст так уміло і так гладенько, що Штефан не знав, чи се насьміхи чи правда і не міг нї сперечатись, нї противитись їм. Сказав отже лише, що всьо добре, лишив пять ринських задатку, казав, що йде розстарати ще решту і просить, аби завтра рано о осьмій годинї зачинати похорони. Атєц ласкавенько і з'їдливо усьміхнули ся, пригадили, аби не забув принести решту, “бо Богови на кредит не служить ся, а вам треба переблагати Бога, бо і ви не мало причинили ся до батькової смерти своєю полїтикою в школї” — і Штефан пішов.

Які-ж гіркі були його думки, як він вертав з приходства! Він отсього “отца” не знав, бо той ино-що сього року прийшов до сього села, та за те атєц його знали яко заклятого “Українца”, а тим самим безвірного, радикала, полякофіла і т. д. А ще до того Штефан не прийшов поздоровити їх преподобіє, коли приїздив на сьвята, і тим самим страшно образив їх достойність. І їх преподобіє лишень шукали “удобности”, щоб докучити Штефанови.

Удобність знайшла ся, і атєц не жалували слів: назвали Штефана і взяточником, нїби не впрост, але от так: вас люблять професори, маєте нагороди і т. д. — се-ж до того зміряло! Сказали, що Штефан причинив ся до смерти батька і ще дещо приємного — ну, звісно-ж, сповнили обовязок отця духовного, потїшили та порадували сумного і прибитого. Спасибіг їм!

Натуральна річ, що по сїй розмові щезла в Штефана надїя, що піп зажде з заплатою, і тому мусїв він ще нинї йти до