Дорогою забіг до Сичика і просив його йти з собою до Корчака. Пішли.
Корчак трохи здивував ся відвідинами в сїй порі, та то нїчого, бо всяко буває між колєґами.
Штефан приступив до нього, витяг “образець” і каже:
— Диви-но, Корчак, який я маю гарний образочок. Справдї! Який то незрівнаний дотеп — розпороти чужу кишеню та казати дитинї насипати туди таких образочків. Справдї, се незрівнаний збиток.
Сичик уже покмітив, до чого воно йде і з дива аж занїмів.
А Корчак то блїд, то червонїв. Хотїв відперти ся всього, оправдував ся, навіть кричав та злостив ся, але Штефан твердим голосом почав говорити:
— Се була пекольна пімста. Та біда, товаришу, що не дуже мудро обдумана. Коли захотїлось тобі втягнути мене в таку біду, було пождати, поки Мись вкине всї карти, то тодї може нїколи не булаб вийшла правда на верх. Або знов було знайти когось такого, щоб міг посьвідчити, що я граю в карти. Но, розумієть ся, що менї не хотїли вірити, що я не грав, кинули навіть підозрінє, що я грав, по кнайпах та норах, та єдиним доказом на те, що я грав, були карти знайдені в мойому плащи. Коли оце я знаходжу таку-ж саміську карту, так само значену і довідую ся, що її дістав Мись від пана Корчака! То значить, що пан Корчак казали йому розпороти мою кишеню і повкидати в неї карти. Ти можеш казати, що нї, що то лише малий щось плете. Але оправдати ся тобі не вдасть, бо чому-ж малий не сказав на кого иньшого, лиш на тебе? О так! тепер я розумію добре, куди то йшла та твоя поправа, та твоє каяне! І скажи: за що ти менї се зробив? Ти відповіш, що я тобі докучав, що мішав ся в несвої річи. Але слухай: ти зраджував нашу справу, ти помагав міцнїйшим против слабших, а я того не міг стерпіти. Ну, ти пімстив ся на минї, а тепер най буде так: коли ти будеш відпирати ся
