— Марчуччин панич з професорькою то така пара, гейби два янголи з неба. Що він білий, а вона ще білїща. Що у нього волосє як у баранчика білого, а у неї таки злотне. Що у нього очи голубі та ясні, а у неї ще яснїщі, лиш якісь також гей золотні — “панські”. Але вона добра панна, то вже нема що казати. Дїти за нев гинут; тай він, коби здоров, то раз панич годний, то раз син добрий. Стара ненї душі в нїм не чує.
|
|
І ще того самого вечера писала Лїда довгий, предовгий лист до своєї матусї; і ще того самого вечера казав Штефан мамі, що за пів року введе їй невісточку, гей сонїчко в хату. А стара мати довго ще, довго стояла сеї ночи перед образами та молила Бога за долю свойого сина.
На другий же день, коли Штефан прийшов до Лїди, то вони обоє пішли найперше до його мами. Вона і перше прихильно відносила ся до професорки, тепер же взяла лагідно Лїдину руку і тихо-моляче промовила:
— Люби його, душко-панї. Він такий у мене, гей то сонїчко добрий.
У відповідь на се припала Лїда устами до старечих, поморщених рук і палко цїлувала.
І панї Емілїя радїла, коли в недїлю (скорше не могли) завитати до неї любі гостї. Зпав камінь з її серця: її дорога Лїдочка мала зазнати того великого щастя, яке дає любов коханого мущини.
Навіть п. Херський був задоволений, лише приговорював:
— Має ґуст, їй Богу має ґуст! То собі хлопчика вибрала! Але ті теперішнї дїти! Самі собою розпоряджають, навіть не порадять ся нїкого. І сказати правду — мають рехт!
|
|
|
|
|
|
