Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/109

Ця сторінка вичитана

“Бувай здорова. Як будеш бачити ся, уцїлуй від мене матусю, побажай Цїночцї, най ще висша і дурнїйша виросте, і відписуй скоро.

Твій Роман. 

“P. S. Як Штефанко буде їхати до дому на сьвята, то я може приїду до тебе, розумієть ся, коли приймеш, бо хочу поглянути, як ти завойовуєш щастє, коли ще не забула там, як звучить те слово”.

Вона відписала дуже короткий та щирий лист, котрим запрошувала Романа, щоби конечно приїхав подивити ся, як вона пне ся до щастя, та як їй живеть ся тепер.

На сей лист не відписував уже Роман, тілько замісь відповіди приїхав до неї. Кількож то було втїхи, кілько радости! А ще коли Роман привів одного дня Штефана з собою, то Лїда повеселїла і справдї немов пишною, ясною рожею зацвила. Роман не знав, що вони знають ся; Лїда чомусь нїчого не споминала йому про те, що знає Штефана, бо хотїла, щоби він їй як найбільше про нього писав, а знову Штефан не знав, що Лїда Романова сестра, бо через цїлий той рік, коли Штефан учив Бобика, Роман був у війську і не приїздив до дому. Та коли показало ся, що вони обоє давнїйше знайомі, то Роман немов урадував ся, а нераз знову якісь тїни нїби нїжности, нїби неохоти та недовіря скоро пересували ся по його лицї і скоро зникали.

Які-ж веселі вечери переживала та трійка! Збирали ся звичайно у Лїди, а зглядно Штефан приходив до Романа, і тодї або пересиджували всї троє в Лїдиній кімнатцї, або частїйше вибирали ся на проходи. Раз мали йти на прохід, та звіяв ся вихор і понесло снїгом, тай мусїли сидїти в хатї. Роман звичайно почав жартувати і просив Штефана, аби оповів, яку байку, бо він конечно хоче якоїсь байки. Штефан теж жартуючи відпекував ся, нараз споважнїв і сказав:

— Се пригадує менї той день, коли я вибирав ся перший раз до школи. Давно то дїялось. Майже дванайцять лїт тому.