Ґеоґрафічне сусідство із Моравією та Панонією, тереном діяльности словянських апостолів, — зробило сю країну здавна доступною для безпосередних Кирило-Методіївських впливів, які йшли долиною Вагу до країни давних літописних Хорватів і звідси дальше на Схід.
Діялєктичну закраску деяких найдавнійших церковно-словянських памятників старо-болгарського походження, писаних так кирильськими як глаголітичними буквами можна собі пояснити лише тим способом, що вони були переписані в західній частині української етнічної території Підкарпаття.
Тут належуть такі памятники, що походять найпізнійше із XI. в., як кирилівські пергамінові рукописі: „Савиної книги“ та „Кодексу Супрасльського“.
На сю пограничну словацько-українську територію вказують і деякі граматичні прояви глаголітичних „Київських листків“.
Ще виразнійше виступають на старинному церковно-словянському підкладі деякі діялєктольоґічні прикмети старо-українські поруч чехо-словацьких і незначних польських у перґаміновій кирилівській рукописі з XIX в. в словах Григорія Богослова. Ся знаменита рукопись могла бути написана лише в країні, де граничать із собою і перехрещуються етнічні території словацька, українська і польська; такою країною могла бути лише західна часть українського південного Підкарпаття. До сеї території треба віднести також кирилівську часть Реймського Євангелія з XI. XII. стол.
В глаголічній части сього Євангелія з кінця XIV. в. бачимо під роком 1395 приписку, в якій сказано, що давнійшу кирилівську часть сего Євангелія „послѣ русьского закона псаль є сти Прокопь своу рукоу а то писмо русьско даль нѣбоштикь Карель Чтврти“.
Дальше належуть до сеї території євангельські бесіди Григорія Великого з XII. в. а також „Молитва на дявола“ з XIII. в., в яких і в змісті і в мові проявляються західні впливи.
Не бачимо тих прояв у дрібних віднайдених мною дрібних перґамінових фраґментах Мукачівських з XII. — XIII, в, та Імстичівських з XIV. в.
Вони вказують уже на звязь із Галичиною через Перемиську епіскопію та галицьку митрополію, або на Київ.
Зовсім виразні київські культурні вливи особливо київської церковної традиції, бачимо в Ужгородській перґаміновій рукописі монастирського „Полуставу“ з часів Федора Коріятовича з кінця
