реховали нам не лише давні мотиви поетично-мітичного світогляду наших предків але також богатий засіб старинних скарбів української мови, з яких чималу частину лєксичного матеріялу та синтактичних конструкцій треба віднести до тих прадавніх часів, хоч фонольоґічні й морфольоґічні елєменти мови сих фолькльорних творів перейшли цілий ряд історичних перемін заки скристалізувалися у тій формі, в якій вони дійшли до наших поколінь. Також велику часть поетичних образів і цілих фраз сих стариних пісень і переказів можна віднести до того давнього періоду, так що на їх основі треба догадуватися значного ступня розвою вироблености і богацтва нашої мови вже в часах перед Володимиром Великим, в періоді чорноморськодунайськім, в VII., VIII та IX. в. — особливож у рухливих та енірґійних племен Уличів і Тиверців.
В пізнійших етапах розвою переховалися нам у зразках поезій давнього княжого особливо київського періоду, дальше у могутних козацьких думах про боротьбу з Турками, Татарами і Поляками, у політичних піснях, а передусім у безмірно богатих піснях побутових неперебрані скарби не лише мистецьких творчих помислів, але і старих перлин нашої мови.
Рівночасно продиралося джерело нашої народної мови до письменства.
З початку ледви слезило воно несміливо краплями в поодиноких чужих записях, в топоґрафійній номенклятурі та ономастиці — опісля продиралася чимраз більшими струмочками в старинних, церковно-словянською мовою писаних памятниках перекладаної літератури.
У починах нашого культурного життя не була рідна мова орґаном висшої просвіти, школи і письменства. Письменською літературною мовою була на Україні, так як в цілій Европі в середніх віках, мова церкви. Мовою літературною, мовою висшої просвіти й науки на Заході Европи була мова латинська — у нас мова церковно-словянська. У романських народів запанувала вже рідна мова протягом XII. і XIII. ст. у значних просторах культурного життя. В Німеччині і в краях ґерманських здобула особливо реформація широкі простори для рідної мови в письменстві.
З огляду на те, що мова церковно-словянська, то є староболгарська, була більше зрозуміла для народних мас як мова латинська для народів західної Европи — вспіла церковно-словянська мова довше удержатися, як мова письменства, у східних та південних Словян.
Найдавнійші памятники нашого письменства були в головній своїй основі писані давною мовою церковно-словянською, то є староболгарською.
Із важнійших старинних памятників, які можуть в більшій або в меншій мірі служити за жерела до історії укр. мови й ґрафіки треба назвати отсі перґамінові рукописі:
