Критичному розборови фільольоґічних матеріялів, на яких опирає свою теорію Соболєвський, і деяких згідних з сею теорією висновків Шахматова присвячена праця О. Колесси: „Dialectologische Merkmale“, поміщена в Яґічовому часоп. „Archiv für slavische Philologie“ (Bd. XVIII ряд. 473-523.)
Тут по части на основі праць давнійших, а в части деяких моїх нових розслідів розібрано діялєктольоґічні прикмети староукраїнських памятників від XI. до XIV. ст., провірено цілий ряд звукових і морфольоґічних прикмет, що сполучують памятники київські з галицьковолинськими, стверджено факт, що т. зв. нове ѣ не було прикметою виключно памятників галицько-волинських, але що се прикмета загальна староукраїнська і показано, що старинні памятники київські й галицько-волинські становлять одну південну, староукраїнську ґрупу супротилежну памятникам північним, старовеликоруським, що отже так само в памятниках київських від XI. до XIV віку як і в галицько-волинських прориваються поволи чимраз частійше ті прикмети, що нині характеризують мову українську, що отже фільольоґічні факти виразно заперечують теорію Поґодіна й Соболевського.
Ся моя праця спонукала А. Кримського до написання статі під наголовком: „Филологія и Погодинская гипотеза“, яка поборюючи деякими влучними арґументами теорію Поґодіна і Соболевського, виключує без достаточної основи, як показав між иншими В. Розов, цілий ряд рукописів із числа старо-українських памятників.[1]
Подібні погляди розвиває проф. А. Кримський у своїх кількох пізнійших працях, в яких він узагалі відкидає діялєктольоґічнє значіння т. зв. нового ѣ, що появляється в староукраїнських памятниках під деякими умовами замісць церковно-словянського е.[2]
В кождім разі праці професора Кримського дають чимало дальших історично-фільольоґічних фактів і доказів проти теорії Соболєвського.
До тої теорії або до питань сполучених з нею відносяться, як було згадано, праці проф. Яґіча а почасти й Пипіна. Оба вони ставляться до неї неґативно.
Послідній удар завдають сій теорії праці акад. Шахматова.
Уже в студії „Къ вопросу объ образованіи русскихъ нарѣчій и русскихъ народностей“ зачинає він занимати становиско противне тій теорії. „Малоруська ґрупа“, пише він, „одноцільнійше як всі инші зберегла свою звязь із старинною ґрупою відповідних говорів. Південноруська ґрупа X., XI. в. зовсім представлена
- ↑ Порівн. Волод. Розов: Трильоґія А. Кримського: (Записки Наук. Тов. ім. Шевч., Т. XXVIII, Львів 1907 р.): До староруської діялєктольогії (Записки Н. Т. І. Ш Т. XXVII).
- ↑ Про т. зв. нове ѣ порівн. також мою працю: „Південно-волинське Городище та городиські рукописні памятники XII—XVI в.“ (Науковий збірник українського університтету в Празі т. І. Прага 1923. стор. 53-55).
