„Правда“ а опісля „Зоря“ та пізнійше в дневниках як „Діло“, і инші.
Галицько-українська мова того часу шукає щойно доріг. Повна вона неольоґізмів, повна чужих культурних висловів та незручних штучних роблених українізмів південно-східного типу. Всеж таки із сего ферменту вийшли й деякі живі елєменти, що удержалися в мові галицької белєтристики та перейшли до наукової прози.
Дальшому розвиткови української літературної мови в Галичині сприяли українські ґімназії, українські катедри на унїверситеті, виклади товариства ім. Петра Могили, українські театральні вистави та уживаннє сеї мови в судівництві й широких областях громадського життя.
Тверді основи під українську наукову мову клали праці Огоновського, Драгоманова, Франка, Смаля-Стоцького, Грушевського, Кримського, Студинського і инших учених, особливож у виданнях Наукового Товариства ім. Шевченка, що мали чималий вплив і на літературну мову Придніпрянської України а з другого боку здобули собі широке признання і в чужому науковому світі. В сих виданнях а перед усім у творах Івана Франка, уродженого й вихованого в сфері галицько-підкарпатського говору, особливож у його мистецьких перекладах бачимо скріплену сю відворотну хвилю впливу, що іде з заходу на схід на Придніпрянщину і свідомо стремить надати нашій літературній мові всеукраїнський характер, опертий на найкращих чистих елєментах головних південно-українських говорів. Тимчасом здобуває собі літературна мова і на Приднипрянській Україні ширші простори в життю й літературі.
Мала революція 1905 р. підриває значно заборону Українського слова особливож знамените промеморія „Объ отмѣнѣ стѣсненій малорусскаго печатного слова“ 1905 р., виготовлене Петербурською Академією Наук в обороні української мови і письменства, якого авторами були такі визначні великоруські фільольоґи як Шахматов, Фортунатов і инші — промостило дорогу до дальшого розвою української літературної мови, віддаючи тим способом нашому народови велику культурну прислугу та даючи почин до кращих культурних відносин між народом великоруським та українським.
До Київа переноситься під той час зі Львова „Літературно-Науковий Вістник,“ родяться одно по другім видання публіцистичні та літературні, а опісля зявляються на місці великоруською мовою писаної „Київської Старини“ видання Київського Наукового Товариства та ряд визначних літературно-наукових місячників і тижневників.
Українська мова вийшла на широкий і певний літературний шлях, із якого не може вже його збити ніяка сила, ніякі псевдонаукові теорії.
