нами динаміки вислову, які деколи підходять до висоти Шевченка або Франка.
Консервативні діфтонґічні говори першої старинної формації в країні давніх Дулібів, Деревлян і північних Сіверян не знайшли своїх представників, що в провадилиби їх до красного письменства.
На Буковині, в південно-східній підгірській і гірській части Галичини та в мараморошьскій части Закарпаття перехрешувалися так, як у південній части Київщини, говори архаїчної формації північного типу з говорами південними.
Споріднені з Дулібами предки нинішних карпатських Українців, мабуть Хорвати[1], зберегли чистійше прикмети свого давнього говору на заході по обох боках Карпат як на південному сході, хоч і там не встереглися відо впливу Уличів.
Мараморошських Українців бачимо поруч себе ґрупи говірок так третої формації з і замісць первісного о та е, як другої формації із заступниками діфтонгів у, ю, и, ы, й.
В говорах Буковини, в якій дуже давно проявився з полудня побідний напір Тиверців, мають перевагу діялєктичні прикмети південного типу; північний підклад дуже незначний; неслідно ані діфтонгів, ані іх заступників; ікавізм вповні розвинений; шелестівка р в значній части позицій мягка.
Літературну мову буковинської України веде на живий шлях щойно в половині XIX. в. Осип Федькович.
Він пробуджує народний говір Гуцулів, як зачаровану царівну, і вводить до ясної палати літературної творчости. Сей говір моделював він та доповнював підо впливом деяких галицьких і придніпрянських письменників.
Найвизначнійша сучасна письменниця буковинської України, Ольга Кобилянська дає мало простору місцевому говорови, а пише свої, глибокі змістом а мистецькі формою твори, літературною мовою взорованою на писаннях визначних українських писменників. Щойно в пізнійших її оповіданнях проявляються легкі відголоски місцевої народної поезії й мови.
Дуже близько споріднена з мовою Федьковича особливож його повістів, свіжа богата мова оповідань Івана Семанюка (Марка Черемшини) а по части й на покутськім говорі основана, сильна, плястична, щира мова епічно-ліричних поезій у прозі Василя Стефаника.
Батько обновленої літератури галицької України Маркіян Шашкевич користується в своїх творах по части говором волинсько-галицької межі, домішуючи деякі південно-українські прикмети із знаних йому збірників пісень та деяких литературних творів. Особливо в поезії: „Побратимови“, дає він не лише широкий лет українській народній ідеї, але також незвичайний у него розмах його перехідного, переважно південного говору.
- ↑ Пор. А. Шахматовъ: „Къ вопросу объ образованіи русскихъ нарѣчій и русскихъ народностей, С. Петербургъ 1899, стор. 50.
