Сторінка:Колесса О. Погляд на історію української мови (1921).djvu/32

Ця сторінка вичитана

Той самий південно-східний діялєкт, що розвинувся так широко на лівобережній Україні, пануючи в повній силі і на землі перших творців основ сього діялєкту, Уличів і Тиверців, в нинішній Херсонщині, здобув собі визначне місце передусім в українському театрі, в українській драматичній літературі.

Гомонить він з української сцени в драматичних творах М. Кропивницького, Івана Тобилевича та Володимира Винниченка, живим словом безпосередно в ухах слухачів.

Високий мистецький хист, енерґійний житєвий нерв і новітня драматична техніка, при помочі якої видвигнено в творах Тобилевича а особливо в творах Винниченка нові глибокі соціяльні та психольоґічні проблєми, здобули згаданим представникам сеї діялєктичної території першорядне місце в історії української драматичної літератури, а Винниченкови промостили шлях і на чужі европейські сцени.

На жаль, чистота мови Винниченка не стоїть на тій висоті, що літературна вартість його драматичних творів та оповідань.

Той самий говір південного діялєкту третьої формації, Херсонської та Катеринославської ґуберні, збогатили С. Черкасенко, М. Вороний та М. Чернявський новими надбаннями, новими відтінками, новими динамічними засобами, черпаними чи то в сумерках підземельного шахтарського життя, чи то із психічної сфери сучасного інтеліґента, чи фабричного та сільского робітника.

Подільський говір південного типу, витворений Уличами, а по части й Тиверцями та їх епіґонами, вніс і свою визначну участь до скарбниці української літературної мови в творах С. Руданського та М. Коцюбинського.

До їх рідних сторін, в околицю Вінниці, сягає енклява південної части південно-східної діялєктичної ґрупи третої формації і се проявилося в мові творів М. Коцюбинського, який оживлює її плєнерною свіжістю південного діялєкту і підсоння, додаючи часто деякі бессарабські віттінки або, як у „Тінях забутих предків“ зразки гуцульского говору.

Близький до мови С. Руданського говір галицького Поділля, збогачений деякими літературними загально українськими елєментами, піднесли на високий рівень чистоти, поваги і гнучкости вислову твори Богдана Лепкого та В. Щурата, що збогатив нашу літературну мову особливо гарними перекладами визначних творів світової літератури.

Волинські говори знайшли незначний лише відгомін у творах поетів, що походять із сих територій, а саме: Лесі Українки та А. Кримського. Письменники ті, користуючися загально-українською літературною мовою виразно південного діялєктичного типу, (особливо у А. Кримського) оживили її новими красками своїх екзотичних світових тем.

Незвичайна ширина поетичного обрію та глибока психічна продуманність іде у Лесі Українки впарі з таким високими то-