Сьому впливові треба передусім приписати давне стягнення діфтонґа ӓ (ѣ) в монофтонґ і, що проявилося вже в XI. в. у формі появи и замісць ѣ (Збірник Святослава 1073 р.) нимаю (замісць нѣмаю); в вѣри (зам. в вѣрѣ); исцили (поруч исцѣли); вразуминиє (Збірник Святослава з 1073 р.); В миру (зам. в мѣру) (Збірник Святослава 1076).
Анальоґічне більш на південь висунене розміщення північно-українських говорів бачимо в давнину й на лівім боці Дніпра, на старій території Сіверян а по части й східного крила Полян.
Досліди Барсова особливож М. Грушевського[1] показують, що оселі давних Сіверян сягали на південь до Сули а бо й дальше. На Бопляновій карті України бачимо в топоґрафічних назвах у зам. о посунені далеко дальше на південь як тепер: Румни (Ромни); Борумлє (Боромлє, сучасне Боромля); Базувка і т. и.[2] Ті самі назви із у зам. о бачимо на італійській карті зробленій ґеоґрафом Сансоне, р. 1641.[3]
Переписні книги з р. 1666 показують, що у зам. о появляється в другій половині XVII. в. в північній і середній Полтавщині хочби спорадично, але не рідко й виразно, а є й документальні дані, що у та ю, заступники старих діфтонгів, не перевелися не лиш на північній але і в середній Полтавщині до кінця XVIII. в.[4]
Сучасний розклад українських перехідних говорів на лівім боці Дніпра, в яких, особливо в північній а по части і в середній Полтавщині, й до нинішного дня не зовсім затерлася стара північно-українська їх основа, вказують нам, що територія сих говорів майже покривається із територією давніх Сіверян, які, як вказує сама назва, були північним українським племенем і які, як і іх епігони, говорили північно-українським діялєктом. Коли населеннє сеї території прорідилося було під напором степових татарських орд, то резервуваром для нової кольонізації сих просторів служило в значній мірі, як показують досліди В. Антоновича та О. Яблоновського, північне Полісся.
Деяку ролю в розитку етпічної та діялєктичної формації людности середної та південної Полтавщини могла відіграти південно-східна часть Полян та їх потомки.[5]
Так отже старий підклад північно-українського діялєкту сягав і на лівім боці Дпіпра далеко дальше на південь як нині.
Але консервативна старовина української півночи та північного заходу мусіла відступати місце молодшим паростям, що підіймалися з полудня.
- ↑ Спірні питання староруської етноґрафії. С. Петербургъ 1904 окр. відбитка стор. 8-11.
- ↑ Соболевскій: Древне-кіевскій говоръ. С. Петербургъ 1905, I.—III;
А. Кримський: „Граматика“, Москва, 1907, Т. I., 1. ч. стор. 164. - ↑ Видання С. Шелухина „Назва України“, Відень 1921.
- ↑ Порівн. Кримський: „Граматика“, I. 1. 167-170.
- ↑ Шахматовъ, Краткій очеркъ („Украинскій Народъ“ II., стор. 677.)
