Апостол Кримковича з р. 1610 в. Перґамінова іллюстрована рукопись в державній бібліотеці у Відні.
В північній редакції дійшли до нашого часу:
Лаврентієвський Кодекс літописів з року 1377. Фотолітоґрафічне видання р. 1872. Друк. р. 1897.
Іпатський Кодекс літописів з початку XV. в. Фотолітоґрафічне видання р. 1871. Друк 1908.[1]
Вже в XI. ст., то є вже в наших найдавнійших памятниках, таких, як оба Збірники Святослава або Тринайцять Слів Григорія Богослова, проявляються виразні сліди живої народної української мови з місцевою діялєктичною закраскою, що надає сим памятникам инший характер від памятників писаних на Півночі як н. пр. Новгородські Мінеї, і се дає нам непохитну основу до ствердження факту, що в XI. ст. не було одної руської або східно-словянської мови навіть у письменстві, а були дві виразно зазначені східно-словянські мови: стара українська і стара великоруська.
Сліди білоруської мови проявляються в памятниках щойно в XIV. та XV. ст.
Тим сильнійше і яркійше зазначилися ті ріжниці (особливо важні фонольоґічні і морфольоґічні) протягом XII, XIII. та XIV. в.
Згадаю тут лише важнійші фонольоґічні й морфольоґічні прикмети староукраїнських памятників:
ꙑ зам. ъ після плавних л та р: яблꙑко (Житіє Савы XIII в.) дрꙑва (гал. грамота з р. 1424.).
Заміна и і ꙑ: прикрикає, риба (Збірник Святослава 1073 р.) бити зам. бꙑти (XIII слів Григ. Богосл.)
ги, ки, хи зам. гꙑ, кꙑ, хꙑ: хитрости (Збірн. Святосл. 1073). вѣки зам. вѣкꙑ (Збірн. Свят. 1076); погибѣль (Город. Апост. XII в.)
ѣ зам. е т. зв. нове ѣ = і, сѣмь, (Збір. Святосл. 1073). прилѣжъно (Збірн. Свят. 1076.); камѣнь (Добр. Єв. 1164); матѣрь (Гал. Єван. 1266-1301); умꙑшлѣнъемь нарожѣнъѣ (Перем. Грам. 1378 і 1391). камѣниѥ, весѣльѥ (Житіє Савы XIII. в.)
и зам. ѣ = і стины (Слова Григорія Богослова з XI. в.); утишеніꙗ зам. утѣшенꙗ, ниции зам, нѣции; нимаꙗ зам, нѣмаꙗ (Збірникъ Святосл. 1073);
Заміна в і у: прауда (Збірник Святослава 1073) опрауди (Городиський Апостол XII. в.) доулѣєтъ (Добрилове Євангеліє
- ↑ Пор. Никольскій: О языкѣ Ипатской Лѣтописи. Русс. Филолог. Вѣсти. т. 41, р. 1899 і т. 42, 1900 р.
