говорив старшина далі — мають вони напасти на наше село, окружити його. А що буде далі — самі знаєте. Вони хотять взяти пімсту за те, що ми вірно стояли при свому, що ніяк не хотіли піти за їхніми кличами, що минулого місяця прогнали з села їхніх прихвостнів, які хотіли баламутити село.
— Прокляті! — загомоніло в гурті.
— Такі вісті приніс нам гінень із сусіднього села. Вони хочуть зробити напад несподіване, щоб захопити всіх у селі в свої руки… А хто в ті руки попадеться, цьому не легко прийдеться з них вирватись із життям!
— Знаємо, знаємо!
— Чи ж будемо спокійно сидіти тут і чекати, коли ворог до нас не прийде? Чи спокійне, з покорою здамося на його жорстоку ласку, дамо себе видушити як мишву в ямі?
— Ні, ні! Не будемо спокійне тут ждати! ні! — залунав голосний крик із усіх грудей.
— А коли ні, то слід подумати про це, що нам далі робити…
— Не дамо себе на поталу, боронитимемо рідне село, боронити будемо Батьківщину від лихого наїздника! — кличуть гаряче зібрані.
— До останньої каплини крови, з усіх сил боронити будемо! — запевняють гарячіші.
— Як боронити, то боронити — каже старши-
