наче цвіт васильку, видніла доброта й рішучість. За ним члени волосної ради. Вони молодші за старшини, а на їхніх обличчях повага й задума.
Людське море втишилося вмент, коли сивий старшина дав знак рукою, що хоче говорити. Тільки голови зібраних нахилилися в той бік, де стояв старшина, ніби спіле колосся під подувом вітру, тільки сотні цікавих очей спрямувалося на нього.
А старшина мовив:
— Земляки мої, діти дорогі! Чорна хмара нависла над нашим селом! У наше спокійне життя хоче вдертися ворог, щоби знищити нас!
— Хто? Що? Де? Коли? — падали запити від зібраної юрби.
— Говоріть, не гайтеся! — кликали другі.
Сивий старшина підніс тремтячу руку й голоси притихли, море розколиханих голов перестало колихатися. Над зібраними налягла знову тишина.
— Приїхав гінець із сусіднього села, тамже й залізнича стація…
— Знаємо, знаємо!
— А на стацію приїхав відділ большевицьких військ…
— Боже! Большевики! — почулися тривожні шепти жінок.
— І завтра в ранці, а може ще й цієї ночі —
