відповіді, ніхто не знав, що саме коїться. Здогадувалися тільки, що справа важна, перекидалися наскорі питаннями, що на них не було кому відповісти. Не було кому, бо старшина й волосна рада сиділи в кімнаті та щось гаряче-гаряче радили.
Уже почав зібраний на площі народ нетерпеливитися, гомонів і гомонів щораз голосніше.
— Ану, доволі вже радити! — кликали більш нетерпеливі в сторону волосного будинку.
— Виходьте до нас! І ми хочемо все знати! — гомоніли другі.
А були й такі, що підходили під самі вікна волосного будинку та стукали до шиб руками:
— Виходьте, виходьте вже! — прохали.
Нарешті в нутрі хати спинився рух. Волосна старшина ставала ізза стола, щоб вийти до зібраного народу.
— Ідуть! Ідуть вже! — дали знати ті, що були під вікнами.
— Ідуть! — подавали ближчі тим, що стояли подальше.
Старшина вийшла. На самому переді волосний старшина — мов голуб сивенький. Довге, срібно-біле волосся спадало йому на плече; старече лице всміхалося сердечно усмішкою; в очах, що сіяли
