підповзнути аж там до них, то може щонебудь можна буде зробити — підслухати, розвідатися,
— Вже, пане четарю!
— Якто вже?
— Я рішився йти, а що вже смеркається, а метелиця далі мете, саме тепер буде найкращий час.
— А ти вже гаразд передумав?
— Нічого думати, пане четарю, там, де треба сповнити бовязок. Я йду… тільки…
— Тільки що?
— Тільки… коли б мені не довелося повернутися, прошу повідомити моїх батьків, що я чесно сповнив свій обовязок…
Сердечним рухом рук пригорнув четар юнака до грудей, нахилився над ним, поцілував юнацьке чоло.
За хвилину юнака вже не було в землянці.
Здавалося, що навіть густі, снігові хмари хочуть помагати юнакові. Вони насувалися ще густіше, сипали на землю ще більшими платками снігу, а вітер метав ними, крутив, сипав із них горбки, ніби на те, щоб юнакові безпечніше було крастися до ворога.
