Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/28

Цю сторінку схвалено

— Не треба думати, пане четарю. Я такого знаю.

— А деж він?

— Він тут, голошу слухняно, пане четарю!

— Хто? — Ти?

— Я!

— Але це, бачиш, справа нелегка, небезпечна, Можна навіть життям за це заплатити…

— Цеж війна, пане четарю…

— А ти — ще молодий…

— Нічого, пане четарю. Я-ж не перший день в окопах…

— Добре, коли ти певний себе, нехай буде. І радий я, що саме тобі буду міг те поручення дати, бо знаю тебе не від сьогодні, тому вірю, що ти зробиш це якслід…

— Зроблю!

— Добре! Справа, бачиш, в тому, що команда нашого відтинка наказала нашій четі вислати розвідчиків, чи стежі, щоб розвідатися, що задумує ворог. Розумієш?

— Так.

— А це дуже тяжка річ. Ворог перед нами на кількасот метрів, у день голим оком його доглянеш. Висилати стежу хочби з двох-трьох стрільців нінащо не придасться, вони мусять згинути…

— Певно…