радість. Хоч як вони старалися розвідатися про все, нічого не дізналися. В часописах про те не згадувалося, а вчителі ґімназії, в яких хлопці допитувалися, може дещо й знали, але на питання хлопців здвигали тільки раменами.
Аж одного дня виринула в місті несподівана чутка. Большевики проломили фронт. Місто захвилювалося. Дехто почав ладитися до втечі на захід, дехто ховав та закопував потайки своє добро. Війна — звісно — не мати, хто зна, що може бути, а большевицький лад знали люди добре.
Не всяк вірив цій поголосці, але як жидівські купці почали поволі, нишечком, замикати крамниці та заховувати крам так, що його ніяк у місті не можна було купити, повірили всі, що справді йде небезпека.
І в ґімназії заметушилося все. В дирекції пакували акти й документи, в кабінетах складали приладдя в шафи й впаковували їх: ладили все до дороги. По клясах метушилися учні, трохи збентежені, трохи розгарячковані чекали чогось небуденного.
З ударом девятої години забренів дзвінок та покликав усіх до найбільшої кляси. Була це субота, година призначена на екзорту для цілої, невеличкої тоді ґімназії. Дрібно-