Не помагало нічого: хто з доброї волі не хотів дати, в того попросто грабували. Містечко починало голодувати, а з ним голодував і Василько. Схуд, помарнів — і з хлопця залишилися тільки шкіра та кости. Але до мадярських кухонь таки не пхався, хоч інша біднота часами випрошувала там для себе рештки вояцької юшки, чи чорної кави з жолуді. Василько тримався збоку.
Одна з мадярських кухонь була недалеко моєї хати. Я нераз бачив крізь вікно, як підчас вояцького обіду діти містечкової бідноти юрбою тиснулися коло гонведів, щоб дістати хоч дрібку їжі. Голодними, ласими очима водили вони за кожним рухом мадярів, які для жарту кидали часом шматок хліба, чи мяса поміж дітвору. І сердечно реготалися, коли голодні діти кидалися на кинений шматок.
Одної днини побачив я побіч тої кухні Василька. Стояв одалік від решти дітвори та жадібними очима дивився на їжу. Був іще більше змарнілий і здавалося, що ледви держиться на ногах. Стояв довго й дивився, як дітвора билася, видираючи собі взаїмно кинені мадярами недоїдки. Нераз видава-