денікінців кудись був заметушився, а тепер зявився знову. Плентався по стації, де його ніхто не займав, бо хтоби там звертав увагу на десятилітнього хлопчину. Ходив і сам не знав, що з собою має діяти. Мами в нього давно не було, померла ще з початком війни. А батько — сидить там під сторожею та пильно-пильно дивиться на синка, наче зором хоче йому щось сказати. Богданко дивився на батька: спершу не розумів, чого хоче. Але дивився пильно. Врешті побачив, що батько кивнув легко головою в бік тієї кімнати, де був телєґрафічний апарат. — Потім почав вистукувати пальцями по свойому коліні, немов телєґрафував. Богданко дивився пильно-пильно, немов хотів відчитати з батькових рухів, чого він хоче. Батько все ще і вказував очима в один бік та вистукував пальцями по колінах, а потім підвів очі та зором показав Богданкові москалів. І далі знов стукав пальцями по своїх колінах.
Врешті Богданко зрозумів, чого від нього хочуть. Легко-непомітно кивнув батькові головою, закрутився по кімнаті та висунувся на двір.
