немов на глум, почав повівати легкий вітрець, колихав віттям корчів, що шуміло одностайне, гейби приспокоювало стрілецьку увагу. То знав, немов на злість, темна, чорна хмара закрила собою місяць і пітьма налягла довкола. І тільки десь у віддалі час-до-часу вистрілювала в повітря зелена ракета на знак, що в закопах не сплять, бережуться… І тільки в ряди-годи надносив вітер із віддалі клекіт скорострілу, або відгук поодинокого крісового стрілу.
Стрілець стояв, дивився, наслухував і… Нараз дві сильні руки здушили його горло, а інші руки з цілої сили вбили йому у груди штик. Без стогону, без слова повалився стрілець на землю. І довкола нього зачали повзти в траві та між корчами, наче величезні муравлі, людські постатті в сірих сорочках, нищили дротяні заборола й сунули вперед.
І заки хто в стрілецьких закопах зміг зміркувати, що діється, безліч салдатських тіл кинулися та придушили стрілецьких оборонців закопів. Не було часу стріляти; все склалося так несподівано, так раптово. Частина напасників погнала як-стій полонених у свій бік, інші почали тихо, гей тіні, скрадатися бічними закопами далі, вперед…
