мічних стрільців. А їм уже й набоїв не стає. Доведеться, мабуть, пропадати…
— Щадити набої! — падає наказ.
— І стрільці щадять, пильнують, щоб даремне не пішла ні одна куля. А ворожий скоростріл грає. З усіх боків чигає на стрільців смерть.
— Здавайтеся! — кричать до них ізза застави.
— Здавайтеся! — відповідають стрільці.
І знов грає ворожий скоростріл, і знов іззаду та з боків свищуть попри захованих стрільців ворожі кулі. Йде нестримна, невблагана смерть проти стрільців скорою ходою.
— За Україну! — виривається нараз з грудей стрільців могутний оклик. Стулюють міцно кріси в руках і кидаються вперед. І гейби відгук стрілецьких слів у цей мент чути два дитячі голоси з дому, що стояв побіч застави:
— За Україну!
І заки хто стямився, дві ручні ґранати вибухають при заставі. Блиск, полумя, одчайний крик і — оборонців застави вже нема! Вихром перескакують стрільці через заставу, а їм назустріч усміхаються два дитячі, побілілі личка; із дитячих грудей виривається радісний оклик: