не дав знати противникові, всіх мешканців під сторожею вивели поза український фронт.
За першою четою переправилася ще й друга та залягла побіч зайнятих стрільцями домів. А вранці-раненько, ще й на світ не благословилось, як обидві чети рушили до наступу.
Від хати до хати перебігали хильцем, обшукували, чи де ворог не заховався й гнали далі вперед. З острахом дивилися мешканці на несподіваних гостей. Одні витали їх зі сльозами радощів, другі з затиснутими пястуками… Безсила лють виглядала їм із очей, що наполохано глипали довкола. Тільки часом якийсь усміх сподіванки блукав на їх лицях: то вони думали, що через годинку — дві з цих небажаних гостей большевики не лишать ні сліду.
А тимчасом чети йшли далі й далі полишаючи за собою тільки денеде одного стрільця, щоб беріг ладу та безпеки. Поволі-поволі, від хати до хати, посувалися вперед, доходили до середини містечка, що не прокинулося було цілком зі сну. Йшли, як тіні — тихо й непомітно.
Нараз, поза плечима стрільців, гримнув вистріл: хтось із мешканців давав большевикам знати про небезпеку. І вмить затарахкотіли ворожі скоростріли, засвистали
