Остапко помчав — попри муніційний маґазин та через площу побіч Печерської Лаври — в напрямі моста, що лучив правий беріг Дніпра з лівим. Тут уже годі було бігти як передтим, бо з недалекої віддалі чути було тріскіт крісових стрілів. У повітрі раз у раз чути було острі свисти. Люди, що проходили вулицею, заскавували в заглиблення брам або притулювалися до мурів. За людьми ховався й Остапко. Щось невідоме шепотіло йому, що слід берегти себе, а тож він мусить розвідадися, що тут діється й має дати знати своїм.
Крадьком посувався Остапко за іншими вперед. Ще нічого не бачив, а тільки відчував душею, що небезпека близька.
Йшов…
І нараз, цілком несподівано, наткнувся, майже впав, на якусь заставу. Серединою на поперек улиці тягнувся вал, складений із каміня, повириваного з хідників. За тим валом сиділи якісь люди й стріляли вподовж вулиці на кожну підозрілу їм жмінку людей. Остапко прилип до сусіднього муру й почав приглядатися тим, що були за заставою. На їх шапках видніли трибарвні російські стяжки. Остапко здогадався, що
