якось зворушливо до Остапкового серця, казали йому забути про голод, про все інше.
Стояв із товаришами, все сподіючись, що може чейже і для нього найдеться якась робота. Яка — Остапкові було це байдуже. Хочби вона була навіть якась така, на яку ще вчора й оком не був би глянув, аби тільки якась була.
Тепер для нього кожна робота була важна та потрібна.
Нараз із околиць мосту коло Печерської Лаври почувся вистріл. Один одинокий, потім запанувала мертва тиша. Всі глипнули один на одного, але яка цьому причина, ніхто ще не вгадував. А за кілька хвилин затріскотіло знов кілька стрілів, а потім ще більше та більше.
Упав наказ і половина готових чет чвалом подалася в той бік. Та ще не прогомоніли їх кроки, як почулися стріли з другого боку. А потім все більше та більше з усіх боків. Крізь мозок Остапка проскочила думка:
— Це ті, що мама про них говорила, що найдуться…
І в цю мить надбіг вулицею якийсь стрілець. Він був без шапки й увесь пома-
