відділи добровольців із тієї молоді, що ще у війську не служила.
Заблисли очі в Остапка. Підбіг до того гуртка, вхопив кріс та почав пхатися у ряд. Але даремні були Остапкові заходи. Той, що підбирав добровольців, тільки плечима знизав тай забрав кріс із Остапкових рук. Кріс був більший, ніж майбутній стрілець. Остапко зашарівся та цілою силою волі стримував сльози, що тислися йому на вічі. Відступив на бік та підійшов до гуртка своїх ровесників, що стояли на боці й цікавими очима слідкували за тим, що діялося довкола. Десь і його знайомі товариші найшлися, а за кілька хвилин Остапко забув про свою невдачу. Стояв, як інші, та ждав, що чейже може до чого придасться…
Не зчувся Остапко, не зчулися й інші, як минуло полудне. Іншим часом він давно був би біг до дому та примилювався до мами, щоб дещо перед обідом поласувати. Сьогодні забув про ласощі, забув про їжу. Стояв та жадібно дитячими очками приглядався, що діється довкруги; дитячою душею відчував, що діється щось важне. Той безнастанній рух, ті озброєні чети промовляли
