це дуже здешевило її. Заввишки вона має щось близько 30 метрів. Більша частина її схована під водою. У загаті три центральних проходи, які затуляють заслони. З озера вода попадає в канал через головний шлюз, що регулює її кількість. Звідти вода попадає в напірний басейн, з нього через напірні труби до турбін.
Ідемо вздовж каналу, що тікає вперед рівними бетонними берегами.
— Рівень води тут — гукає земляк — доходить до 9 метрів. Пропускає канал на секунду близько 164 куб. метрів води. В напірному басейні вода мчить зі швидкістю два метри на секунду. І ота вода з напірних труб рухає турбіни, а генератори перетворюють механічну сили на електричну енерґію, яку станція розсилає куди хоче.
— А тепер ідіть сюди, — гукає земляк. — І його обличчя хитро посміхається.
Заінтриговані, ми біжимо за ним і зупиняємось біля споруди, придатність якої не розуміємо.
Бачимо бетонні ступені, по них плавко ллється вода. Поміж ступенями — п'ять басейнів і в воді буквально повно риби.
І час од часу з ступені на ступінь прудко стрибає риба, блискаючи лускою проти сонця.
— Рибохід, — пояснює нам земляк після павзи, — задля того й збудовано, щоб риба на загату не йшла й не гинула. Зараз вона вгору йде ікру метати. Бачте, як стрибає. А он нижче, придивіться, прямо як у черзі стоїть. Дарма що риба, а розуміє.
