Цей концерт показав нам, українцям, яку організуючу силу криє в собі містецтво. Ще відчули ми, що ми в себе не знайомі з цією силою, не знайомі з її скарбами, — не вміємо її використовувати, а часом навіть нехтуємо нею.
Ми мусимо червоніти перед грузинськими товаришами.
З першої хвилини, як розпочався концерт, поміж залею й сценою простяглися поєднуючі пасма обопільної зрозумілости й настрою.
Далі пасма ці зникли й не стало ні глядача, ні сцени.
Один настрій, один захват опанував усіх. Хвилі оплесків линули назустріч артистам, заля буквально співала вкупі з артистами, заля повторювала кожне слово, захоплено перехилившись у запалі вперед.
Ми бачили, що наші товариші знають своїх артистів, поетів, співців, шанують і пишаться ними. Оплески довго не стихали в залі, коли вийшов на сцену славнозвісний народній музика мандрівник Іліко. Прислухаючись до його кожного слова, заля то завмирала, то вибухала дужим, нестриманим сміхом.
І час од часу позад себе я чув якісь два слова, що їх повторював захоплено кучерявий комсомолець-грузин.
Я нахилився до секретаря Закрайкому й попрохав перекласти ті слова.
Секретар посміхнувся й відповів:
— То він повторює: „Ой, спасибі, ой, спасибі!“
