Плачте! Бузувір Наркомздоров'я перетворив добру, милу Рів'єру на… санаторій. Який жах!
У прекрасній ресторанній залі з прозорими й шкляними стінами, з мозаїчними, хвостатими русалками снідають, обідають і вечеряють хворі трудівники… То їх тепер овіває солоний подих моря, то ж вони тепер засипають на чудових, оповитих виноградом верандах під тихий, спокійний клекіт морського прибою.
Який жах! На дверях затишних кімнаток висять сіренькі папірці з розподіленням процедур. І лише невеличкий корпус залишено під готель для приватніх осіб. Але хіба порядна людина може жити в цьому сірому корпусі? Який жах!
Плачте ж, Аделі Марковни, рвіть на собі волосся Кіті й Беті — немає Рів'єри, умерла Рів'єра, зруйнували Рів'єру!
Народилася нова, прекрасна Рів'єра — санаторій! Чужа вам і ворожа.
Зачарувала й нас Рів'єра. Коли ранком після легкого сніданку ми покидали її, Микола Северин, степовик-наймит, озирнувся й рішуче наївно промовив:
— Не пожалію, зберу карбованців двадцять й на цілий місяць сюди приїду.
Ми не сміялися з такої щирої наївности, бо знали, що Миколин заробіток — хазяйські харчі й 8 карбованців на місяць.
„Напоєні“ ще вчора бензиною й перевірені наші літаки готові вже до старту.
