Олимпії, чи в гірській стороні Аркадії, чи перед похмурим і грізним Тайгетом, або в каменистій Атиці, — усюди чоловік бачив суворі маси, провалля, темні ліси, верховини, шпилі, І почував себе таким малим і слабим.
Отже то була раса з великими творчими силами, і вона опанувала природу своєї країни, витворила славну культуру.
Будуючи хоч яку величню, пишну будову, не було що й думати про те, щоб перемогти, перевисщити оті природні верховини, щоб з ними змагатися: усякі спроби в тому напрямі здавалися б творами піґмеїв. У чомусь иншому треба було шукати перемоги, — перемоги над дикими, кривими лініями природи. І вона була знайдена — у білому мармурі і в дуже простих, прямих лініях грецького храму. Гляньте на ті храми: не летять вони вгору, не мають більше одного поверха, не мають шпилів, башт, бань; тільки бачимо рівні, горізонтальні лінії покрівлі і карнизів, і рівні ряди стовпів (колон). Око відпочиває і втішається на тих простих (прямих) лініях, на привітній плямі білого мармуру. Се була очевидно перемога людського дотепу і праці над дикою природою.
Відомо, що Греки зпочатку позичали культуру від давніх народів Месопотамії і Єгипту, училися в їх. Про се знаємо й від самих Греків, про се свідчать і тисячі инших свідків, особливо археольоґичних. Отже Греки не схотіли в себе будувати високих храмів, як зіґурати, ні чогось подібного до обелісків.
Широка без краю, рівна од моря і до моря країна наша лиш де-куди перерізана смугами річок, балок. Горізонтальна лінія панує всюди, аж гнітить, аж обридає. Як казав поет:
„Кругом — поле, як те море
Широке синіє.
Чумак іде, подивиться,
Та й голову схилить.
Чабан в ранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє“…
Чорна земля, часом укрита зеленим килимом, або жовтіє житом-пшеницею, або знов — поорана, чорним порохом покрита (а в нашій стороні хліборобство було вже й за бронзової доби).
