сині плями швидке можна допустити, ніж зелені або цитриново-жовті з зеленими.
Коли б уся стіна хати була не біла, а „піджара“, як палена червона цегла або охра, то хата мала б вигляд занадто сухий, жорстокий і не чепурний („руда та погана“). Так саме нечепурний вигляд має стіна сіра.
У чисто-степовій стороні (біля Полтави і далі в Катеринославщині, Херсонщині), де води дуже мало, а спека велика, — там можна побачити стіни хат блакитні; так наче пляма річки або озерця виглядає оддалеку. У літню спеку така пляма втішна для ока. Блакитних хат не побачите у Черниговщині або у Переяславщині, бо там досить річок, болот і озер.
В осередку великого го́рода, де немає садів, а навкруги видно тільки камінь і залізо, — може були б придатні на стіні, між иншим, і зелені плями.
Мусимо признатися, що до останнього часу у нас не помітно було виразного наукового інтересу до української простої хати, її витворення, ознак і розвитку. Цікавилися більше руїнами замків, храмів, могилами, усякими „нахідками“ (монети, старі знаряддя, черепки і т. д,); збірали пісні, описували звичаї, обряди, навіть одежу. А проста, звичайна хата мало кого цікавила. Досить згадати, що у „Київській Старині“ за 25 літ зібрана сила матеріялу наукового з поля історії, археології і етнографії, — а про українську хату там майже нічого немає[1].
Тим часом українська хата єсть дуже цікавий, орґаничний утвір нашого народу, викінчений і типовий навіть у подробицях, звязаний з народно-реліґійним життєм, освячений обрядами. Се єсть утвір не менше типовий, характерний, аніж народня пісня.
Хто добре знає українську хату на всіх просторах, де живе наш народ, той знає, що всюди вона однакова в основ-
- ↑ Про старо-словянську хату досліди були в німецькій науковій літературі. Про неї згадано в „Кіевской Руси“, М. Грушевського, стор. 333.
